Донеччани-державотворці: Олександр Білязе
Важко переоцінити внесок у розвиток вітчизняного олімпійського руху заслуженого тренера з легкої атлетики, віцепрезидента «Спортивного клубу Сергія Бубки» Олександра Олексійовича Білязе. Усе його життя – нескінченна відданість спорту. Завдяки Білязе легка атлетика Донеччини має славетні традиції й талановитих спортсменів, імена яких відомі далеко за межами регіону.
Олександр Білязе народився 14 січня 1927 року в селі Малоігнатівка Волноваського району Донецької області. Ще в дитинстві хлопець вирізнявся гарною фізичною підготовкою, його батько був греком за національністю та в молодості займався боротьбою.
Починаючи з 1945 року, Олександр брав участь у змаганнях з легкої атлетики серед сільських районів, бігав 800 та 1500 м. Після однієї зі спартакіад йому запропонували навчитися на викладача фізичної культури. Пройшовши тримісячні курси, він став викладати в Старогнатівській середній школі та продовжив участь у змаганнях. З 1947 по 1950 роки навчався в технікумі фізичної культури і спорту у Ворошиловграді (нині Луганськ), після закінчення якого пішов працювати тренером з легкої атлетики в дитячо-юнацьку спортивну школу відділу освіти міста Донецьк.
У 1956 році Білязе запропонували бути старшим тренером з легкої атлетики і тренером збірної команди області в одному з провідних на той час спортивних товариств – «Шахтарі». За період трудової діяльності він підготував низку провідних легкоатлетів, 32 з яких – майстри спорту. Понад 30 разів його вихованці ставали чемпіонами і призерами України та СРСР. За сприяння Білязе з Луганська до Донецька, де спортивна база була значно кращою, переїхали видатні спортсмени зі стрибків з жердиною – брати Василь і Сергій Бубка, а також їх тренер Віталій Петров. Багато хто називає Білязе «хресним батьком» Сергія Бубки, олімпійського чемпіона 1988 року, 35-разового рекордсмена світу. Також Олександр Олексійович посприяв спортивному та тренерському шляху Ніни Зюськової, олімпійської чемпіонки 1980 року.
За високі показники в роботі, вагомий внесок у розвиток фізичної культури і спорту, у 1965 році Білязе було присвоєно звання «Заслужений тренер УРСР», а в 1971 році він був нагороджений орденом «Трудового Червоного прапора» і медаллю «За трудову доблесть».
З 1974 року Олександр Олексійович був призначений на посаду заступника голови комітету з фізичної культури і спорту Донецької області, де координував розвиток олімпійських видів спорту і підготовку спортсменів високого рівня. На займаній посаді Білязе проявив високі професійні здібності: у цей час Донецька область, вперше за всі роки, вийшла на рівень провідних областей України, зокрема, щодо підготовки резерву до збірних команд країни, і стала бронзовим призером Спартакіади Народів СРСР.
У 1977 році він був запрошений на посаду державного тренера з легкої атлетики. За особистий вагомий внесок у підготовку спортсменів до участі в ХХІІ Олімпійських іграх Білязе було присвоєно звання «Заслужений тренер СРСР» та почесне звання «Заслужений працівник культури УРСР».
У 1991 році Білязе вийшов на пенсію і з того моменту до 1 січня 2002 році працював віцепрезидентом «Спортивного клубу Сергія Бубки». За його безпосередньої участі при клубі була створена спортивна дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з легкої атлетики – одна з найкращих шкіл в Україні. Також Білязе майже 20 років був спортивним директором міжнародного турніру «Зірки жердини», що збирав у Донецьку найсильніших спортсменів зі стрибків з жердиною.
Прожити повних 93 роки, як зізнавався сам Олександр Олексійович, йому вдалося завдяки щоденній фізичній активності – пробіжкам, гімнастичним вправам, плаванню в басейні, підняттю гирь, а також частому прибиранню вдома.
«Для того, щоб стати великим спортсменом, потрібно мати волю, характер, вміти не йти на поводу у своїх бажань, відмовлятися багато від чого. Це величезна робота. А щоб виховати чемпіона, треба любити свою справу. Завзято і наполегливо йти до своєї мети. А талановитих спортсменів багато – головне знайти, помітити чемпіона», – говорив Білязе.
Серце Олександра Олексійовича Білязе зупинилося 12 серпня 2020 року, але пам’ять про нього житиме у видатних вихованцях та всіх, хто знав його.
