У Маріуполі для школярів відкрили новий зал важкої атлетики
2 вересня в загальноосвітній школі № 41 Маріуполя відбулося урочисте відкриття нового спортивного залу для занять важкою атлетикою.
В облаштуванні місця, де займатимуться юні спортсмени, взяли участь заслужений майстер спорту України, неодноразовий призер чемпіонатів світу, учасник Олімпійських ігор 2000 і 2008 років Артем Удачин, його батько, директор ЗОШ № 41 Сергій Удачин та заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України Віктор Романчук.
За словами Артема Удачина, відкриття нового спортивного залу ознаменувало для нього завершення кар’єри спортсмена та початок тренерського шляху. На помості, зробленому власними руками для майбутнього покоління, видатний важкоатлет Донеччини виконав символічний підйом штанги вагою 50 кг.
На урочисту церемонію відкриття завітали заступник міського голови Маріуполя Олександр Кочурін, начальник управління з фізичної культури і спорту Маріупольської міської ради Олексій Казанцев, в.о. директора школи вищої спортивної майстерності Крістіна Русінова, президент федерації важкої атлетики Донецької області Сергій Третьяков, заслужений майстер спорту України зі стронгмену Олександр Лашин та гість із Бердянська – заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України Олександр Савон.
Гості свята висловили сподівання, що з нового залу вийдуть нові чемпіони змагань всеукраїнського та міжнародного рівня та майбутні учасники Олімпійських ігор.
У рамках заходу перший тренер Артема Удачина Віталій Шведов провів цікавий екскурс з історії важкої атлетики Маріуполя.
На завершення церемонії відкриття пройшло показове тренування зовсім юних важкоатлетів із Маріуполя та смт. Ялти Мангушського району.
Нижче наводимо розмову з Артемом Удачиним.
– Артем, як до Вас прийшла ідея створення нового залу важкої атлетики для дітей?
– З моїм тренером, Віктором Васильовичем Романчуком, ми давно виношували цю ідею. Більше року про це думали. Потім Віктор Васильович подзвонив моєму батькові, директору школи № 41, з питанням подальшого розвитку дитячої важкої атлетики. І батько запропонував реалізувати цю ідею спочатку на базі своєї школи. 2 вересня було відкриття залу, пройшло два тренування, і вчора займалося вже 38 осіб.
– Як протікав сам процес облаштування нового залу?
– Поміст я робив своїми руками. Купив брус, розпиляв його, почистив, покрив оліфою. Далі розмічав, просвердлював, замовляв довгі штирі, щоб з’єднати. А зверху потім оббивав фанерою, резиною. Стелю в залі фарбували працівники школи. Так що створення залу – це підсумок спільних зусиль.
– Можна сказати, що відкриття залу, де Ви будете займатися з дітьми, стало символом завершення Вашої кар’єри спортсмена і початком нового тренерського шляху. У який момент Ви вирішили припинити виступи?
– У мене була травма на плечі, і в 2015 році я переніс операцію в Польщі. Після цього я намагався близько року тренуватися, навіть їздив на змагання, але повернутися в звичний режим так і не вдалося. Це і вплинуло на таке рішення.
– А як бачите себе в ролі тренера?
– Я давно вже набирав хлопців у зал. У голові за 25 років багаж знань такий… Буду тепер все це передавати.
– Ви будете займатися з дітьми на базі школи № 41?
– Не обов’язково. У нас далекосяжні плани. Ми говоримо з керівництвом міста, Маріупольського порту про те, щоб відкрити ще два-три зали при школах на Правому березі. Тому що на Лівому березі у нас є три зали (разом з нещодавно відкритим), а на Правому березі немає жодного. Також ми зараз створюємо команду з молодих тренерів (самі штангісти), яким залишилося рік-два для закінчення навчання у вищому навчальному закладі. І моє завдання буде ще їх навчити.
– Які цілі Ви ставите для себе на найближче майбутнє?
– Загадувати не можна. Якщо з 50 осіб, які прийшли в зал, залишиться 2 через півроку, то це вже буде чудово. Адже це діти – комусь подобається, а комусь ні. Як правило, багато хто кидає. Думаю, що через рік-два можна буде говорити про якісь результати.
– А коли Ви приходили у важку атлетику, Ви відразу її полюбили?
– Так, відразу. У 1989-му році я почав тренуватися, і ось так затримався.
– Сподіваємося, що Вашому прикладу послідують діти – щоб після перших тренувань назавжди залишилися у важкій атлетиці.
Після розмови з Артемом Удачиним нам вдалося поспілкуватися і з другим ініціатором створення залів важкої атлетики при навчальних закладах Маріуполя – Віктором Романчуком.
– Вікторе Васильовичу, як в цілому оцінюєте створення залу важкої атлетики на базі школи № 41?
– Цю подію я б охарактеризував не просто як появу нового спортзалу, а як крок до відродження славних традицій важкої атлетики в Маріуполі – місті, представниками якого в цьому виді спорту пишається вся Донецька область. Так співпало, що Артем Удачин завершує свою кар’єру спортсмена і починає тренерську роботу (хоча я пропонував Артему піти в наставники ще три роки тому). Зараз нам треба “струсити” старих тренерів, підтягнути молодих, і зробити упор на масовість – щоб важкою атлетикою діти займалися в школах. Головна ідея – зміцнити здоров’я учнів. А якщо будуть здорові школярі, то будуть і нові талановиті штангісти.
– Ваш підопічний Артем Удачин припинив виступи як спортсмен. Як вважаєте, наскільки йому вдалося реалізувати свій потенціал протягом кар’єри?
– Юніорський період Артем пройшов «з попутним вітром» – він став тричі чемпіоном світу і шестиразовим рекордсменом світу. Правда, потім сталася серйозна травма коліна, яке в 2001 році успішно прооперували в Донецьку. А в 2002 році Удачин вперше завоював нагороду дорослого чемпіонату світу – «бронзу». Два роки опісля (2003-2005) Артем пропускав через дискваліфікацію – його допінг-проба виявилася позитивною. У 2006 році на чемпіонаті світу в Санто-Домінго він став срібним призером. У 2007 році міг бути чемпіоном світу в Таїланді, але його засудили, у підсумку виявився четвертим. У 2008 році на Олімпійських іграх в Пекіні теж став четвертим. У 2009 році в Південній Кореї отримав своє друге світове «срібло», програвши представнику команди господарів за вагою. А в 2010 році вдруге був бронзовим призером чемпіонату світу, теж поступившись супернику за показником власної ваги. Шкода і прикро, що були претензії на «золото» Олімпійських ігор, але на змаганнях 2004, 2008 і 2012 років Артем не зміг їх реалізувати. Ігри в Афінах він пропустив через дискваліфікацію, а в Лондон не потрапив через внутрішню боротьбу в українській федерації.
– А що можете сказати з приводу задатків Удачина як тренера?
– Артем багатогранний. Він може бути і організатором, і тренером – має чіпку хватку, багатоступінчате мислення з правильними розрахунками. Думаю, як наставник зі своїми майбутніми вихованцями він зможе досягти олімпійських висот – тих, до яких сам не зміг дійти як спортсмен.
– Вікторе Васильовичу, Ви – тренер з великим стажем. Скажіть – як у школяра, який тільки прийшов до секції, розгледіти майбутнього професійного важкоатлета?
– Часто великих висот досягає спортсмен із середніми фізичними даними, але з дуже міцним характером і бажанням розвиватися, йти до нових цілей. Такий був Артем – він у 9 років почав займатися важкою атлетикою. Діти-новачки (і хлопчики, і дівчатка) повинні бути одержимі, а око тренера це відразу помітить.
